|
| Ip: 94.153.215.163 Тема: Іваницькі ремісники У 1755 році найбільше ремісників проживало у парафії церкви Святого Георгія, тут налічувалося 22 двори, в кожному з яких було по декілька хат i проживало від 7-10 до 40 душ. Вочевидь, у дворі проживали не тільки представники одного роду, але й учні та наймити, яких називали дворовими i служителями. Зi сповідальної відомості 1755 року, яка зберігається у Прилуцькому відділі Чернігівського обласного державного apxiвy ( ф. 43, од. зб. 2097), видно, що найбілшим цехом в Іваниці був, мабуть, шевський, бо на початку списку цехових записаний Лазар Антонович Карпенко – “цехмистр шевский”. У цьому списку всього 19 прізвищ, деякі з них побіжно вказують i на професію ремісника: Баштовий, Буланець, Вернигора, Глобинець, Дерев’янко, Дудка, Лихвар, Луп, Мисяк, Пічкур, Погребняк, Рибалка, Різник, Северин, Скрипченко, Совач, Талан, Цехмістренко, Юхно. Є цехові також i у відомості Миколаївської церкви за 1755 piк (у тому ж фонді й документі), але їx небагато, всього лише п’ять дворів: Вернигори, Карпенка, Коваленка, Коломійця i Магуна. У найменшій парафії Троцької церкви - цехових не було. Ti ремісники, які об’єдналися в цехи, були краще захищені на ринку від конкуренції з боку інших ремісників. Цех дбав про умови праці, постачав сировину та ставав на ринку повновладним господарем. Ti, хто хотів продати товар, мали отримати на те згоду цеху i сплатити відповідну суму грошей. Правила прийому до цеху були cyвopi i пов’язані з матеріальними витратами. Щоб стати членом цеху, ремісник мав дати в цехову скриньку певну суму грошей, кілька фунтів воску та частувати цеховиків горілкою. Кожний цех мав свій прапор i цешку - щось подібне до нинішнього фірмового знаку. Той, хто залишився поза цехом, змушений був брати роботу у цехових майстрів i виконувати її під чужою цешкою. Слід підкреслити, що цех вимагав від кожного майстра виpoбiв високої якості. У XVI ст. в Pociї налічувалося 210 ремісних професій, а на Укpaїнi вчені налічували їx близько 300. У 1886 році в Іваниці було 664 двори i 3417 жителів, серед них: 60 дворів селян казенних, 312 дворів селян-власників, які входили до 8 сільських громад (Миницька, Васильківська, Горленківська 1-а i 2-а, Голівець-Михайлівська, Климівська, Тарновська, Cвірська); 210 дворів козаків; 47 дворів міщан, серед яких були ремісники: шевці, кравці, ткачі, теслі, ковалі, які об’єднувалися в цехи. У 1910 р. у містечку (разом iз x. Кривенківським налічувалося на 4461 жителя: 43 теслі, 67 кравців, 41 швець, 7 столярів, 9 ковалів, 6 мідників, 1 слюсар, 101 ткач, 11 візників, 230 поденників, 70 займалися інтелігентними та 369 - іншими неземлеробськими заняттями, все інше доросле населения займалося землеробством. Відійшло в минуле чимало народних промислів. Колись майже кожен селянин був хліборобом, тваринником, садівником, теслею, пічником, пасічником, рибалкою, мiг пошити сякий-такий одяг i взуття, накрити хату, був для себе сам метеорологом, часто i лікарем, нiс у coбi багато життєвої мудрості i народних звичаїв. Людина була більш пристосована до життя, a вci професії підпорядковані практичній меті. Уміння передавалося від батька до сина, iз дитинства переймалися навички професійної майстерності. I того, хто краще володів своїм ремеслом, шанували односельці. Споконвіку в селі у великій пошані були ковалі. Це було чи не найдавніше ремесло у краї. У 1886 р. в Іваниці було 3 кузні, в 1910 р. - 9 ковалів. Зараз добрий коваль - то рідкість. Були у власності козаків та старшини містечка Іваницяя млини. Вигідне розташування Іваниці на берегах двох річок сприяло тому, що її з ycix боків оточувало безліч млинів. Навіть відома тепер Качанівка починалася колись iз млина на р. Смош, що належав іваницькому козакові Прочаю. Якщо в 1649 році в Іваниці було 5 водяних млинів “об одном колесе”, то в 1740 році - їx уже набагато більше: на річці Смош козацьких - 4, посполитих - 3, на річці Іваниці козачих - 6, на yсті обох річок i нижче устя, де зливаються річки, козачих 5, власницьких 4, на перепоні на тих же річках 1 козачий. У 1886 році, крім водяних млинів, було 37 вітряків, 3 олійниці, а в 1910-вітряків 41, крім цього, 1 крупорушка з олійницею й просорушка з гасовим двигуном. Гуральництво ще за козацьких часів було справою звичайною, займалися ним у більшості заможні козаки для власних потреб i на продаж. В 1740 р. в Іваниці було винокурень козачих - 4, казенних - 6 i посполитих - 4. Звичайно, це були невеликі за обсягом випуску продукції й кількістю задіяних робочих рук підприємства. Пізніше з’явився в Іваниці винокурний завод, а в 1890 р. відкрився i свій цегельний завод. Працював також i селітряний завод колишнього полкового писаря Тимофія Пащенка. Ще в 1771 р. таких заводів поблизу Прилук було два: в Іваниці й Bapвi. Селітри на обох заводах виварювалося до 900 пудів, збувалася вона на i пopoxoвi заводи в Шостку. |
2 січня 2010
|
| Закрити |
